Хвороба на iм'я приниження

23 мая 2003 | 17:00

Дехто навiть не уявляє, як це може бути - жити й не радiти життю. Ховатися вiд стороннiх очей, вiд усього свiту. Страждати, втягувати голову до плiч та проклинати жорстоку долю. Хвороба на iм'я приниження. Та, що не дає спокою нi вночi, нi вдень. Нiхто й досi не знає, скiльки їх. Та, напевно, багато. I, можливо, що наступна жертва - саме ви.

Лихо спiткає несподiвано. Часто невилiковна хвороба перетворює людину на iзгоя. I тодi життя стає пеклом... Узбережжя Азовського моря. Селище Строганiвка, травень двi тисячi третього року...

Це тiльки початок - початок нового сезону. Все розпочнеться трохи пiзнiше. Коли спека стане нестерпною, а вода в морi - зовсiм теплою. I вони поїдуть. Iз Запорiжжя та Києва, Донецька та Москви, навiть iз Далекого Сходу. З дітьми, зi своїми родинами - однаково самотнi люди. Самотнi у спiльному горi...

Рафаель Герфанов, хворий на псорiаз: "Заболел псориазом лет 10 назад, когда похоронил сына. Единственное лечение хорошее - только здесь, в Ботиево, все, больше я не вижу альтернативы. Пытался нетрадиционными методами лечения - бесполезно. Псориаз ничем не излечивается. А сюда приезжают, потому что море, вода, солнце здесь излечивают. Временно, но излечивают псориаз".

Уперше в колишньому Союзi - офiцiйно - лiкування морем застосували саме тут, у Приазовському районi Запорiзької областi на початку сiмдесятих. I це - не випадково. Навпаки. Вузька кiлометрова стяга наче спецiально створена природою заради шкiряних хворих. Медики нарекли цей метод лiкування таласотерапiєю. Збiг клiматичних умов. Сонце, море, повiтря, мiнеральнi джерела, а також цiлюща глина, яка, змiшуючись iз солоною водою, створює той ефект, що так потрiбен хворим на псорiаз.

Псорiаз - не заразна хвороба, але ж лiкарi й досi шукають причини її виникнення. Чи то гени, чи то нерви, або - i те, й iнше. Псорiаз неможливо вилiкувати раз i назавжди. Тому головне зараз - домогтися так званої ремiсiї - полегшення стану хворого. I в цьому - каже Валерій Козленко - на узбережжi Азова медики досягли успiху.

Валерій Козленко, головний лiкар Запорiзького шкiрвендиспансера: "Если не лечить псориаз, он опасен тем, что переходит в эритродермические формы. Когда все тело утолщается, покрывается корками серебристыми, и все это - лицо, руки, туловище - становится красным и, естественно, больной страдает не только физически, но и морально".

Здається, панацею знайдено - кiнець стражданням. Тiльки приїжджай. Але... Спочатку, рокiв двадцять тому, все було iнакше. Тодi на державному рiвнi вирiшили створити спецiальний заклад поблизу узбережжя. Знайшли примiщення, затвердили штат. Мрiялося, що це - назавжди.

Стару сiльську школу в Строганiвцi було вiддано лiкарнi в серединi вiсiмдесятих. Зруйновану споруду, без опалення та свiтла, навiть без пiдлоги. Надворi - тiльки сухi дерева й смiття. Але бажання органiзувати клiнiку було сильнiше негараздiв. Роботу розпочали з нуля.

Тетяна Палiй: "Денег не было, все было на энтузиазме главврача - моего мужа, приходилось ему помогать, мы приехали сюда с ребенком - 2,5 года , жили в одной из палат. Были достроены кое-какие строительные помещения - пищеблок, бассейн, физиотерапевтическое отделение, и все это было построено руками больных. Днем они принимали процедуры на берегу моря, а до трех часов ночи строили. Все помогали - и женщины, и мужчины".

Тетяна згадує тi часи, коли вони з чоловiком переїхали у Строганiвку iз Запорiжжя. Молодi спецiалiсти вiрили, що все це - не даремно. Тим бiльше, ефективнiсть такого способу лiкування - з використанням природнiх ресурсiв - вже було доведено.

Потроху лiкарню будували, як кажуть - усi гуртом... На її облаштування знайшли кошти спочатку в районному, потiм в обласному бюджетi. У допомозi не вiдмовляли нi мiсцевий колгосп, нi запорiзькi заводи. Поруч зi старим навiть з'явився новий корпус. Хворi й самi медики сподiвалися на сучасну клiнiку. Але мрiям не судилося здiйснитися. Раптом усе скiнчилося.

Тетяна Палiй: "Это была маленькая модель большого будущего. Хотели перенести все это на берег моря, построить многоэтажные корпуса, чтобы были лечебно-диагностические корпуса".

Замiсть цього лiкарня для шкiряних хворих так i залишилася в азовському степу. До моря звiдси - близько чотирьох кiлометрiв. Транспорту - нема, а якби й був - все одно грошей на бензин навряд чи вистачить. Але, незважаючи на це, з кожним роком охочих лiкуватися стає все бiльше.

Вiктор Сидоряка, хворий на псорiаз: "Приходилось мне лежать в больнице и зимой, и летом. А сейчас мне хватает где-то недели или две на море полежать, отдохнуть, и мне этого достаточно. Солнце и эта глина - она очень хороший результат дает. Люди приезжают, я посмотрел, в таком состоянии, что просто смотреть... а выходят они, где-то недели три - и совсем другой человек".

Лiтня база розташована на узбережжi. Яких зусиль доклали медики, щоб отримати дiлянку сушi - про це розповiдати не заведено. Зрозумiло, у сезон лiкарня не в змозi прийняти усiх бажаючих. Жити доводиться навiть не в будинках - у простих вагончиках - але попит на мiсця постiйний. Багато вже зроблено - свiтло, душ, туалет, огорожа. Але скiльки ще потрiбно! Де взяти грошi - постiйне питання, з яким засинає та прокидається головний лiкар клiнiки Володимир Палiй. Де i з ким домовитися про харчування, будматерiали, паливо тощо. Вiн зробив свiй вибiр - турбота про хворих стала єдиним, що має значення. Червону "Таврiю" головного лiкаря у районi знає кожний. Знає, що той небайдужий, що колись - завдяки йому - хворим тут неодмiнно стане краще.

Володимир Палiй, головний лiкар Запорiзької обласної лiкарнi з реабiлiтацiї шкiряних хворих: "Есть с чем сравнить, есть соседние больницы, роддома, детские больницы. Мы прекрасно знаем, с коллегами общаемся, в каком состоянии все это находится, поэтому претензий... Было лучше состояние экономики - облздрав очень большое внимание уделял. Даже посмотрите те объекты, что у нас, недостроенные - просто так, без финансирования. Это все за бюджетные деньги. Сейчас проблема - не упустить, не дать ему разрушиться".

Вiн не нарiкає на долю. Мрiю початку дев'яностих - про сучасну клiнiку, про новий спальний корпус поблизу моря бiльш нiж на двiстi лiжкомiсць - довелося поховати, але Палiй та його команда навчилися жити й працювати за iншими правилами. Проект залишився мрiєю, а дiйснiсть змушувала пристосовуватися.

Тетяна Палiй: "Минимальные условия для лечения ведь есть, есть и сауна, есть и бассейн, физкабинет с аппаратурой. Больные получают лечение, которое им назначает врач. Но хотелось, чтобы это обновлялось, завозилось новое оборудование, но опять-таки - нужны деньги".

Декiлька рокiв тому лiкарню мало не зачинили. Висока комiсiя, що приїхала до Строганiвки, вжахнулася. Вранцi - солодка вода замiсть чаю, в обiд - перше - щось схоже на галушки. Сидiли без опалення - вiтряна зима в степу не набагато краща вiд полярної. Здавалося, вона може стати останньою. Але бiда цього разу оминула. Знову вчасно з'явилася iдея - було створено благодiйний фонд, адже без власних позабюджетних грошей багато не зробиш.

Володимир Палiй, головний лiкар Запорiзької обласної лiкарнi з реабiлiтацiї шкiряних хворих: "Нет, бюджетная форма обязательна, она должна защитить те прослойки населения, которые не могут позволить себе даже минимальные затраты финансовые на, казалось бы, необъемное лечение. Но часть средств, я думаю, люди состоятельные, они могли бы вложить, да, заплатить за лечение. Это принцип поезда, который едет, и в нем вагоны - общий, плацкартный, купе и СВ. У них цель одна - вылечиться, точно так, как у пассажиров этого поезда".

Все так. Море, сонце, цiлющi грязi, джерельна вода - все це для хворих безкоштовно. Рiзниця тiльки в умовах проживання. Це - на думку лiкарiв - принципово. Начебто й є так званi iнвестори, згоднi пiдняти на ноги клiнiку, та й багато пацiєнтiв Палiя не бiдують. А насправдi - про що може йти мова, доки залишається вiдкритим питання про земельну власнiсть. У Строганiвцi прийняття цього закону дуже чекають. Чекають як останню надiю.

Тим часом звiдусiль iдуть листи. Листи з проханням про допомогу, кожен з них - це окрема гiрка доля. Мабуть завдяки цим листам i досi живе маленька лiкарня. Живе заради допомоги. I це вже не чергова мрiя Володимира Палiя. За роки iснування клiнiки тут уже побувало бiльш нiж дванадцять тисяч шкiряних хворих. Не так багато, але ж є чим пишатися. Сумно вiд того, що на дослiдження нових вiрусiв видiляють великi кошти, створюють цiлi програми, а псорiаз не вдається вилiкувати декiлька столiть. I серед iнших хвороб вiн i досi на другому планi. Хоча - за статистикою - в Українi на псорiаз страждають понад три мiльйони людей.

Не треба робити трагедiї - це прокляття роду людського можна подолати, - впевнений Палiй. Але ж зараз саме медикам потрiбна серйозна допомога.

Володимир Палiй, головний лiкар Запорiзької обласної лiкарнi з реабiлiтацiї шкiряних хворих: "Мы в медицине не привыкли работать в новых условиях. Все-таки над нами давлеет бюджет, именно расходная часть. Для того, чтобы решить этот вопрос, нам нужна помощь. То есть, законодательная база, которая позволяла бы нам решать вопросы, подсказала бы, в каком направлении работать. Все-таки мы - доктора, у нас основная задача - лечить больного".

Здоров'я населення лише на дванадцять вiдсоткiв залежить вiд медицини. Решта - соцiальнi фактори. Про це не треба забувати. Лiкарнi потрiбен реальний бiзнес-план, консультацiї економiстiв та фiнансистiв. Так, тут навчилися розпоряджатися бюджетними коштами. Iз вдячнiстю приймають грошi спонсорiв, але ж головних проблем це, на жаль, не вирiшує. Не в змозi медики самостiйно вибратися з тiєї ями, куди потрапили не за своїм бажанням. Вони ще чекають по-державному мудрого рiшення, чекають, доки знайдеться той, хто схоче їм допомогти.

Инна Бурцева